Дійсно, капризи, що виникають у трирічної дитини, швидше за все, є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Дитина відокремлює себе від навколишнього світу і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Найчастіше це починається із протес­ту. Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення. У протилежному випадку капризи будуть посилюватися.

Часто доводиться спостерігати таку ситуацію, коли дитина, щось ви­магаючи в мами, раптом падає на землю й починає кричати. Мама розгублена, вона відчуває незручність, але  з малям вона впоратися не може. Чому таке відбувається? Непослідовність дозволів і заборон: мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра вже не можна, і це все призво­дить  дитину до таких нервових зривів.

Причини капризів та істерик можуть бути різноманітними: вто­ма, нудьга, хвороба, розчарування, страх, гнів, ревнощі або образа. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування — природна реакція, як тільки дитина усвідомлює, що в неї ще недостатньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу або ящик, або їй ще не вистачає спритності і вправності, щоб вставити компакт-диск в комп’ютер, або дістати бажану іграшку. Через розчарування відбуваються падіння на підлогу, брикання ногами, плач, тощо. Коли дитина на мить затихне, обійміть її та заспо­койте.

Кращий засіб в даній ситуації не підкорятися ди­тині і  якщо це можливо, просто вийдіть із кімнати. Спроби умовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотний ефект, поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться.

Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?

-       Дитина капризує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою -  мовою гри.

-       Дитина капризує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.

-       Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідов­ністю, то капризів не уникнути.

-       Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч.

-       Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, однак нічим не винагороджуйте дитину.

-       Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги.

-       Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині - це даремно.

-       Не потрібно сварити і бити малюка.

-       Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», залишайтеся і далі з такою ж думкою.

-       Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громад­ському місці. Найчастіше допомагає тільки одне — взяти її за руку й повести.

Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним лагідно. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Запевніть дитину, що Ви од­наково її любите  і  переконані, що вона ніколи більше не буде пово­дитися погано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна  розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття про­вини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.